Ежен Іонеско

September 29th, 2009 § Comments Off on Ежен Іонеско § permalink

Ежен Іонеско (фр. Eugène Ionesco, рум. Eugen Ionescu) – французький письменник румунського походження, один з родоначальників «театру абсурду».

Народився 26 листопада 1912 року в Румунії, у місті Слатіно. Його батько, адвокат за професією, був румуном, мати — француженкою. Ледь дитині виповнився рік, родина переїхала до Франції. Рідною мовою для Ежена Йонеско стала французька. І своєю батьківщиною він завжди вважав і продовжує вважати не Румунію, а Францію – спочатку через батька, який кинув родину, залишивши її напризволяще і протягом багатьох років не подавав про себе ніяких звісток; з роками цей вибір отримав і певне політичне обґрунтування. У Франції, спочатку в Парижі, потім у провінції, майбутній письменник прожив до чотирнадцятилітнього віку, після чого йому довелося знову повернутися до Румунії – після розлучення батьків права на дітей одержав батько. Там хлопець закінчив школу, потім філологічний факультет Бухарестського університету й набув спеціальності викладача французької мови й літератури. У 1936 році Йонеско одружився, а в 1938 році йому вдалося домогтися стипендії для написання у Франції дисертації «Тема гріха й смерті у французькій поезії», і він удруге, тепер уже назавжди, залишив Румунію. Наукова праця була для нього лише приводом для еміграції: Румунія у ті часи впевнено йшла шляхом фашистської диктатури, і дихати там ставало усе нестерпніше.
У Франції життя Іонеско складалося нелегко: він змінив кілька професій, найдовше пропрацювавши коректором у марсельському юридичному видавництві.
До літературної творчості Іонеско долучився ще в Румунії, почавши писати вірші, згодом – критичні статті. Про драматургію він не думав і неодноразово заявляв (навіть ставши вже відомим драматургом), що ніколи не любив театр. Тому до справжнього свого покликання прийшов не відразу. Вирішивши в 1948 році вивчити англійську мову, він узяв самовчитель і став вчитуватися в діалоги якоїсь уявлюваної англійської пари. Раптом у нього сяйнула думка, який величезний комічний і сатиричний заряд може нести в собі повсякденна розмова пересічних людей. Із цих діалогів він, наприклад, довідався, що у тижні сім днів, що стеля перебуває вгорі, а підлога, відповідно, унизу, а також безліч інших таких самих непорушних трюїзмів, з яких часто і складається повсякденна розмова. Так з’явилася одноактна п’єса — точніше, «антип’єса», як автор зазначив цей жанр – «Голомоза співачка», яку в 1950 році було поставлено в невеличкому паризькому театрі. Перша постановка успіху не мала, але на автора п’єси звернули увагу критики, які стали регулярно висвітлювати все, що виходило з-під його пера, охрестивши його родоначальником «театру абсурду». Кожна нова постановка його п’єс ставала важливою подією паризького театрального життя. А Ежену Іонеско відтепер залишалося тільки писати їх, одну за одною, поступово набуваючи світової слави. У 1970 році його обрали членом Французької Академії. Його твори перекладалися багатьма мовами й ставилися на сценах у багатьох країнах.
Драматургію Іонеско прийнято ділити на два періоди. На початку в його п’єсах переважав критичний, провокаційний елемент. Будучи абстракціоністськими, зі звичайними театральними умовностями, вони виглядали, як революційні й подобалися критикам лівої орієнтації, які поспішили зарахувати Іонеско до антибуржуазних письменників.
Втім, така прямолінійність була помилковою, Іонеско прагнув скоріше відродити «чисте» мистецтво, вільне від будь-якої політики й будь-якої ідеології, вільне від брехтівсько-сартрівської дидактики та ангажованості. Найважливішим і найцікавішим у мистецтві Іонеско завжди вважались його відторгненість і примарність. І його власні п’єси народжувалися не з ідей, а з реплік, що подіяли на уяву автора, випадкових образів, сновидінь. Іонеско не любив театр, але з дитинства обожнював лялькові вистави.
У кінцевому підсумку Іонеско був змушений привселюдно відмежуватися від приписуваних йому ідеологічних намірів, а тому і його творчість, і він сам, що раніше піддавалися нападкам тільки правих ревнителів традицій, стали об’єктами нападок і лівої критики. Ця атмосфера полеміки неабияк сприяла еволюції творчості Йонеско. Гуманізм драматурга став виявлятися в його п’єсах усе сильніше, а самі вони стали більш видовищними. Фантастичний початок у них навіть підсилився, але, попри це, вони стали якщо не більш реалістичними — скоріше навіть символістськими,— та більш зрозумілими.
Помер Іонеско 28 березня 1994 року у Парижі.

» Read the rest of this entry «

Where am I?

You are currently viewing the archives for September, 2009 at bio.