Юджін О’Ніл

September 27th, 2010 § Comments Off on Юджін О’Ніл § permalink

Юджин Гладстоун О’Ніл (англ. Eugene Gladstone O’Neill) – американський драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури 1936 року.

Народився 16 жовтня 1888 у Нью-Йорку у родині Джеймса О’Ніла, популярного актора. Перші сім років життя О’Ніл провів переважно у готелях і потягах, супроводжуючи разом з мамою батька у його театральних турах. «У кожної дитини зазвичай є дім, а я ріс, можна сказати, учасником трупи» – так згадував пізніше своє дитинство сам О’Ніл.

Таке виховання «за лаштунками» дало майбутньому драматургу дивовижне, загострене відчуття сцени, як і надихнуло на безкомпромісну боротьбу з театральними стереотипами. Одночасно, життя на колесах викликало в О’Ніла і відчуття бездомності, крихткості буття, якого він не позбудеться до кінця життя.

Відвідував кілька католицьких шкіл. 1906 року поступив до Принстонського університету, звідки вже за рік його відраховують за неуспішність. Протягом наступних кількох років О’Ніл встигає порвати з родиною, змінити кілька місць роботи (так, він працює секретарем у службі розсилки, потім їде до Гондураса, де намагається добувати золото, пізніше опиняється в Буенос-Айресі, де працює в кількох компаніях – теж недовго), одружитися, стати батьком, розлучитися, простим матросом побувати у Південній Америці, Європі, Африці, повернутися на батьківщину, щоб завести дружбу з бродячими філософами, всерйоз підірвати здоров’я випивкою, зробити спробу самогубства і захопитися Марксом і Фрейдом.

1912 року в О’Ніл діагностують туберкульоз, і на півроку він опиняється у санаторії. Саме там він уперше замислюється над тим, чим би хотів займатися в житті, і вирішує писати п’єси. Після виходу з лікарні він поступає до Гарвардського університету, до знаменитої «Майстерні 47» у Гарварді – курсів драматичного мистецтва, яким керував Джордж Пірс Байєрс. Втім, О’Ніл так і не прослухав до кінця курс, кинувши університет наступного року.

Першу п’єсу написав 1913 року. За словами самого драматурга з цього періоду згадувань варта хіба що п’єса «Курс на схід, до Кардиффу» (1914). 1916 року саме цю п’єсу О’Ніла було поставлено першою. Постановку здійснила щойно утворена трупа молодих ентузіастів – письменників, акторів, художників – відома як «Провінстаунські актори». У маніфесті новонародженної трупи її учасники кидали виклик комерційно-сентиментальному Бродвею, намагаючися «дати вітчизняним драматургам можливість вільно розробляти і висловлювати свої ідеї». Новий театр продовжив постановки і наступних п’єс О’Ніла, лише 1920 року у Нью-Йорку було поставлено експериментальну, довготривалу п’єсу «За обрієм». П’єса отримала схвальні відгуки критики, а сам О’Ніл 1920 року отримав за неї Пулітцерівську премію. Пулітцерівську премію О’Ніл отримає ще тричі – за п’єси «Анна Крісті» (1922) і «Дивна інтерлюдія» (1928), а також посмертно, 1957 року за п’єсу «Довгий день йде у ніч». Починаючи з цього часу п’єси О’Ніла не сходять зі сцен Бродвею.

Після постановки драми «Дні без мети, дні без кінця» О’Ніл усамітнюється. Спочатку 1929 року, разом з дружиною він переїжджає до Луар-Валі у центральній Франції, на початку 30-х родина повертається до США і мешкає у Сі-Айленді, штат Джорджія. З 1937 по 1944 роки О’Ніл мешкає в Данвілі, штат Каліфорнія. Саме тут зараз знаходиться меморіальний музей драматурга.

1936 року О’Нілу було присуджено Нобелівську премію у галузі літератури «за силу впливу, правдивість і глибину драматичних творів, що по-новому трактують жанр трагедії».

1943 року О’Ніл відмовляється від стосунків з донькою Ооною за те, що вона одружилася на Чарлі Чапліні. Ооні тоді було 18, а Чапліну – 54. Після розрива О’Ніл до кінця життя жодного разу не бачився з донькою. Не склалися в О’Ніла і стосунки з сином Юджіном-мол.

Останні десять років життя в О’Ніла розвинулася хвороба Паркінсона, і він втратив здатність писати. Спроби диктувати п’єси теж не увінчалися успіхом – О’Ніл зрозумів, що просто не може працювати у такий спосіб.

Перед смертю у своєму заповіті Юджін О’Ніл передав права на п’єсу «Довгий день йде у ніч» і виключні права на її постановку Королівському драматичному театру – національному театру Швеції. Фонд, який утворився з надходжень від цієї та кількох інших п’єс, пізніше переданих вдовою О’Ніла, склав «Премію Юджіна О’Ніла», яку присуджують найкращим акторам Швеції. Першу премію було присуджено 1956 року7

Помер О’Ніл 27 листопада 1953 року в готелі «Шератон» у Бостоні. Останніми словами письменника були: «Так і знав, так і знав. Народився в готельному номері і помер, чорт забирай, в готельному номері.»

» Read the rest of this entry «

Where am I?

You are currently viewing the archives for September, 2010 at bio.