Даниїл Хармс

January 18th, 2011 § 1 comment

Даниїл Іванович Хармс (рос. Даниил Иванович Хармс, справжнє прізвище – Ювачов) – російський письменник і поет.

Народився 17(30) грудня 1905 року у Санкт-Петербурзі у родині Івана Ювачова – колишнього політв’язня, революціонера-народовольця, якого було вислано на Сахалін, де він зайнявся релігійною філософією. Саме батько долучив Хармса до православ’я. Пізніше батько рішуче засуджуватиме захоплення сина магією та оккультизмом.
Хармс навчався у привилейованій німецькій школі «Петришулє». 1924 року він поступає до Ленінградського електротехнікуму, але залишає його не довчившися.
1925 року Хармс зблизився з поетико-філософським гуртком «чинарів», до якого входили Александр Введенський, Леонід Ліпавський, Яков Друскін та ін. Хармс швидко набув скандальної слави в авангардистських колах під псевдонимом, який він вигадав собі ще у 17 років, – Хармс. Загалом Ювачов-Хармс багато використовував псевдоними: «Ххармс», «Хаармсъ», «Дандан», «Чармс», «Карл Иванович Шустерлинг» та ін. Але саме «Хармс» (яке походило одночасно від фр. charme – шарм, та англ. harm – шкода) найточніше відображав сутність ставлення письменника до життя і творчості.
1926 року Хармс вступив у Всеросійський Союз поетів саме під цим псевдонимом. На той час письменнику вже вдалося надрукувати в невеличких газетах кілька своїх віршів.
Для творчості молодого Хармса була характерна «заумь», якої він набрався від Хленікова і Кручених – двох провідних російських авангардистів, він навіть вступив в «Орден заумників DSO». З 1926 року Хармс активно намагається організувати сили «лівих» письменників і художників Ленінграду, створюючи численні, але недовговічні організації типу «Радікс», «Лівий фланг».
З 1928 року Хармс починає співробітничати з дитячим журналом «Чиж», тоді ж він стає одним з засновників авангардної поетичної і художньої групи «Об’єднання реального мистецтва» (ОБЕРІУ), яка 1928 року провела знаменитий вечір «Три лівих години», де, зокрема, було представлено й абсурдистську «пієссу» Хармса «Єлізавєта Бам».
1931 року Хармса разом з іншими абсурдистами було арештовано і звинувачено в антирадянській діяльності. Як доказ, у справі фігурували тексти творів. 21 березня 1932 року колегією ОГПУ його було засуджено до трьох років виправних таборів, за рік вирок було замінено на висилку до Курську – міста, де на той час уже у великій кількості мешкали ліві есери, меньшовики, дворяне, представники різноманітних опозицій, наукова і технічна інтелігенція. «Пів-Москви і пів-Ленінграду були тут».
Але Курськ Хармсу не подобався: «Місто, в якому я жив у цей час, мені зовсім не подобалося. Воно стояло на горі, і звідусіль відкривалися листівочні види. Вони мені так набридли, що я навіть радий був сидіти вдома. Та, власне, крім пошти, ринку та магазину мені й ходити не було куди. Були дні, коли я нічого не їв. Тоді я намагався створити для себе радісний настрій. Лягав на ліжко і починав посміхатися. Посміхався я по 20 хвилин підряд, але потім посмішка переходила у позіхання… Я починав мріяти. Бачив перед собою глиняний глечик з молоком і шматки свіжого хлібу. А сам сиджу за столом і швидко пишу».
Хармс мешкав у Курську з липня до листопада 1932 року, коли йому дозволили повернутися до Ленінграду. У Ленінграді Хармс продовжує спілкуватися з однодумцями, щоб заробити на життя, пише книжки для дітей. Після виходу 1937 року вірша «Из дома вышел человек с дубинкой и мешком», який «с той поры исчез», протягом певного часу Хармса перестають друкувати, що ставить його і дружину на межу голодної смерті. Але він продовжує писати – короткі історії, театральні сценки, вірші для дорослих, жодне з яких не було опубліковано за його життя. Саме в цей час виникли його цикл «Случаи», повість «Старуха».

23 серпня 1941 року Хармса знову заарештовують – цього разу за «поразницькі настрої» за доносом Антонини Оранжиреєвої. Зокрема, Хармсу ставили у вину його слова «Радянський Союз програв війну першого ж дня. Ленінград тепер або буде обложено і ми помремо голодною смертю, або його розбомблять, не залишивши каменя на камені… Весь пролетаріат необхідно знищити, а якщо мені дадуть мобілізаційний аркуш, я дам у пику командиру, хай мене розстріляють; але форму я не одягну, і в радянських війсках не служитиму, не бажаю бути таким лайном». Щоб уникнути розстрілу Хармсу прийшло удавати божевілля. Війсковий трибунал засудив його до перебування у психіатричній лікарні.

Помер Хармс 2 лютого 1942 року під час блокади Ленінграду у психіатричній лікарні «Крести».

Його архів зберіг старий його соратник Яков Друскін. Самого Хармса реабілітували 1956 року, але основні його твори у СРСР так і не було видано. За радянських часів, а надто – після початку перебудови, його твори ходили у самвидаві. Друкували його багато закордоном, правда, з великою кількістю помилок і скорочень.

Його абсурдистські твори було вперше видано на Батьківщині лише 1989 року.

На bookworm!

Tagged , ,

§ One Response to Даниїл Хармс

What's this?

You are currently reading Даниїл Хармс at bio.

meta