Ернст Юнгер (нем. Ernst Jünger) — німецький письменник, філософ, один з найголовніших теоретиків консервативної революції.
Народився 29 березня 1895 року у м. Хайдельберг у родині доктора філософії Ернста Георга Юнгера. Батько, який мав докторську ступінь з хімії, залишив академічну кар’єру, і родина переїхала у м. Шварценберг, Саксонія, де Юнгер-старший став господарем аптеки. З 1901 по 1913 рік Ернст Юнгер вчився у закритій школі у Ганновері. 1913 року кинув родину, щоб вступити у Французький іноземний легіон. Батько, скориставшися своїми зв’язками, повернув Юнгера і взяв з нього письмове зобов’язання закінчити освіту перед тим, як вирушати у будь-яку подорож.
У серпні 1914 року Юнгер достроково складає іспити і поступає до Гейдельберзького університету і записується до 73-го ганноверського полку. Весною 1915 року бере участь у бойових діях, після проходження офіцерських курсів, командує ротою. Брав участь у битві при Соммі. Під Жилльмоном його було поранено вперше, загалом під час Першої світової Юнгер отримав 15 поранень. У листопаді того ж року після лікування повертається на фронт, його призначають у девізіонну розвідку. У січні 1917 року Юнгера було нагороджено Залізним хрестом, а у вересні 1918 – орденом «Pour le Mérite» — вищої війскової нагороди тодішньої Пруссії. Після війни служив лейтенантом в армії Веймарської республіки до демобілізації 1923 року.
Під час війни Юнгер пише свою першу книжку «У стальних грозах» («In Stahlgewittern») і видає її власним коштом 1920 року.
У 20-ті Юнгер захоплюється Шпенглером, досліджує світ демонології і незвичні можливості, які надають різні психоактивні речовини. З 1921 по 1925 роки вивчає зоологію в Лейпцизі і слухає курс лекції з філософії у Крюгера.
1926 року Юнгер залишає освіту в університеті і наступного вже року переїжджає до Берліну, де зав’язує контакти з консервативно-революційним рухом. Співробітничає і з націонал-соціалістами, зокрема, пише для газети «Народний оглядач» (Völkischer Beobachter). Втім, він пише і для інших газет, не пов’язаних з націонал-соціалістами – «Штандарти», «Арміній», «Наступ». У статтях Юнгер пропагує консервативний націоналізм і необхідність диктатури.
З серпня 1926 року Юнгер одружується.
Відразу після Першої світової Ернст Юнгер разом з братом захоплюються ідеями націонал-соціалізму. Після приходу НСДАП до влади, Юнгер все більше дистанцюється від націонал-соціалістичного руху. Він відмовляється від місця у виборчому списку НСДАП. Незважаючи на висловлення власних поглядів (зокрема, Юнгер неодноразово критично висловлювався щодо Гебельса), він залишається недоторканим – сам Гітлер відчуває до нього піетет як до відомого письменника і героя Першої світової.
Кульмінацією тоталітарних поглядів Юнгера стає велика стаття «Робітник» (Der Arbeiter, 1932), але вже на той час Юнгер розчаровується у політиці.
У 30-ті роки Юнгер продовжує писати, видає кілька збірок і романів, у яких критикує окремі аспекти нацистської ідеології і практики.
На Другу світову Юнгер йде у чині капітана і командує ротою. З листопада 1939 по травень 1940 року рота Юнгера стояла на німецько-французькому кордоні, пізніше Юнгер разом з німецькою армією потрапляє до Парижу, де опиняється у штабі генерала фон Штюльпнагеля, командуючого німецької армії у Франції. Юнгер працює над операцією «Морський лев», займається перлюстрацією кореспонденції і відповідає за зв’язок між армією і партією. 1942 року Юнгер публікує роман «Сади і дороги» (Garten und Strassen), книжку швидко перекладають французькою, і вона користується значною популярністю серед діячим Спротиву.
По закінченню війни, до 1949 року книжки Юнгера за розпорядженням союзників були під забороною у Німеччині. Зокрема, цьому сприяло і те, що Юнгер відмовився заповнювати анкету з денацифікації.
1950 року Юнгер переїжджає до містечка Вільфлінген у Нижній Швабії.
Юнгер багато подорожує і продовжує отримувати багаточисленні нагороди у галузі літератури і культури, продовжує писати.
У 80-ті Юнгер стає знову помітним у політиці, що пояснюється значним впливом ХДС у німецькій політиці тих років.
1995 року у Німеччині з великою помпою святкується 100-річний ювілей письменника. За життя було видано два зібрання творів Юнгера – десятитомне видання 1965 року та 18-томне – 1979 року – унікальне явище в німецькій літературі. Юнгер дружив з Мартіном Хайдеггером і Юліусом Еволою. Останній написав спеціальну роботу L’Operaio nel pensiero di Ernst Juenger (1960) з коротким оглядом есе Юнгера «Робітник».
За рік до смерті Юнгер переходить до римокатоликів.
Помер Юнгер 17 лютого 1998 року у м. Рідлінген.
Твори
Стальний шторм (In Stahlgewittern, 1920)
Війна як внутрішнє переживання (Der Kampf als inneres Erlebnis, 1922)
Лісок 125 (Das Wäldchen, 1924)
Вогонь і кров (Feuer und Blut, 1925)
Серце шукача пригод (Das abenteuerliche Herz, 1929)
Die totale Mobilmachung, 1931
Робітник. Панування і гештальт (Der Arbeiter, Herrschaft und Gestalt, 1932)
Geheimnisse der Sprache, 1934
Листя і каміння (Blätter und Steine, 1934)
Про біль (Über den Schmerz, 1934)
Африканська гра (Afrikanische Spiele, 1936)
Серце шукача пригод. Друга редакція (Das abenteuerliche Herz, 1938)
На мармурових скелях (Auf den Marmorklippen, 1939)
Сади і дороги (Gärten und Straßen - 1942)
Myrdun. Briefe aus Norwegen, 1943
Мир (Der Friede, 1947)
Подорож Атлантикою (Atlantische Fahrt, 1947)
Sprache und Körperbau, 1947
Ein Inselfrühling, 1948
Геліополіс (Heliopolis, 1949)
Випромінювання (Strahlungen, 1949)
Über die Linie, 1950
Der Waldgang, 1951
Besuch auf Godenholm, 1952
Der Gordische Knoten, 1953
Das Sanduhrbuch, 1954
Am Sarazenenturm, 1955
Rivarol, 1956
Serpentara, 1957
Скляні бджоли (Gläserne Bienen, 1957)
Сан-П’єтро (San Pietro, 1957)
Рік окупації (Jahre der Okkupation, 1958)
Біля муру часу (An der Zeitmauer, 1959)
Sgraffiti, 1960
Світова держава (Der Weltstaat, 1960)
Ein Vormittag in Antibes, 1960
Das spanische Mondhorn, 1963
Sturm, 1963
Geheimnisse der Sprache, 1963
Typus, Name, Gestalt, 1963
Grenzgänge, 1966
Subtile Jagden, 1967
Im Granit, 1967
Federbälle, 1969
Зближення: наркотики і сп’яніння (Annäherungen: Drogen und Rausch, 1970)
Ad hoc (Ad hoc, 1970)
Lettern und Ideogramme, 1970
Sinn und Bedeutung, 1971
Die Zwille, 1973
Zahlen und Götter; Philemon und Baukis, 1974
Оймесвіль (Eumeswil, 1977)
Paul Léautaud in Memoriam, 1980
Siebzig Verweht, 1980–81
Flugträume, 1983
Проблема Аладдіна (Aladins Problem, 1983)
Author und Autorschaft, 1984
Небезпечна зустріч (Eine gefährliche Begegnung, 1985)
Zwei Mal Halley, 1987
Die Schere, 1990