Ежен Іонеско

September 29th, 2009 Comments Off on Ежен Іонеско

Ежен Іонеско (фр. Eugène Ionesco, рум. Eugen Ionescu) – французький письменник румунського походження, один з родоначальників «театру абсурду».

Народився 26 листопада 1912 року в Румунії, у місті Слатіно. Його батько, адвокат за професією, був румуном, мати — француженкою. Ледь дитині виповнився рік, родина переїхала до Франції. Рідною мовою для Ежена Йонеско стала французька. І своєю батьківщиною він завжди вважав і продовжує вважати не Румунію, а Францію – спочатку через батька, який кинув родину, залишивши її напризволяще і протягом багатьох років не подавав про себе ніяких звісток; з роками цей вибір отримав і певне політичне обґрунтування. У Франції, спочатку в Парижі, потім у провінції, майбутній письменник прожив до чотирнадцятилітнього віку, після чого йому довелося знову повернутися до Румунії – після розлучення батьків права на дітей одержав батько. Там хлопець закінчив школу, потім філологічний факультет Бухарестського університету й набув спеціальності викладача французької мови й літератури. У 1936 році Йонеско одружився, а в 1938 році йому вдалося домогтися стипендії для написання у Франції дисертації «Тема гріха й смерті у французькій поезії», і він удруге, тепер уже назавжди, залишив Румунію. Наукова праця була для нього лише приводом для еміграції: Румунія у ті часи впевнено йшла шляхом фашистської диктатури, і дихати там ставало усе нестерпніше.
У Франції життя Іонеско складалося нелегко: він змінив кілька професій, найдовше пропрацювавши коректором у марсельському юридичному видавництві.
До літературної творчості Іонеско долучився ще в Румунії, почавши писати вірші, згодом – критичні статті. Про драматургію він не думав і неодноразово заявляв (навіть ставши вже відомим драматургом), що ніколи не любив театр. Тому до справжнього свого покликання прийшов не відразу. Вирішивши в 1948 році вивчити англійську мову, він узяв самовчитель і став вчитуватися в діалоги якоїсь уявлюваної англійської пари. Раптом у нього сяйнула думка, який величезний комічний і сатиричний заряд може нести в собі повсякденна розмова пересічних людей. Із цих діалогів він, наприклад, довідався, що у тижні сім днів, що стеля перебуває вгорі, а підлога, відповідно, унизу, а також безліч інших таких самих непорушних трюїзмів, з яких часто і складається повсякденна розмова. Так з’явилася одноактна п’єса — точніше, «антип’єса», як автор зазначив цей жанр – «Голомоза співачка», яку в 1950 році було поставлено в невеличкому паризькому театрі. Перша постановка успіху не мала, але на автора п’єси звернули увагу критики, які стали регулярно висвітлювати все, що виходило з-під його пера, охрестивши його родоначальником «театру абсурду». Кожна нова постановка його п’єс ставала важливою подією паризького театрального життя. А Ежену Іонеско відтепер залишалося тільки писати їх, одну за одною, поступово набуваючи світової слави. У 1970 році його обрали членом Французької Академії. Його твори перекладалися багатьма мовами й ставилися на сценах у багатьох країнах.
Драматургію Іонеско прийнято ділити на два періоди. На початку в його п’єсах переважав критичний, провокаційний елемент. Будучи абстракціоністськими, зі звичайними театральними умовностями, вони виглядали, як революційні й подобалися критикам лівої орієнтації, які поспішили зарахувати Іонеско до антибуржуазних письменників.
Втім, така прямолінійність була помилковою, Іонеско прагнув скоріше відродити «чисте» мистецтво, вільне від будь-якої політики й будь-якої ідеології, вільне від брехтівсько-сартрівської дидактики та ангажованості. Найважливішим і найцікавішим у мистецтві Іонеско завжди вважались його відторгненість і примарність. І його власні п’єси народжувалися не з ідей, а з реплік, що подіяли на уяву автора, випадкових образів, сновидінь. Іонеско не любив театр, але з дитинства обожнював лялькові вистави.
У кінцевому підсумку Іонеско був змушений привселюдно відмежуватися від приписуваних йому ідеологічних намірів, а тому і його творчість, і він сам, що раніше піддавалися нападкам тільки правих ревнителів традицій, стали об’єктами нападок і лівої критики. Ця атмосфера полеміки неабияк сприяла еволюції творчості Йонеско. Гуманізм драматурга став виявлятися в його п’єсах усе сильніше, а самі вони стали більш видовищними. Фантастичний початок у них навіть підсилився, але, попри це, вони стали якщо не більш реалістичними — скоріше навіть символістськими,— та більш зрозумілими.
Помер Іонеско 28 березня 1994 року у Парижі.

Твори

П’єси

Голомоза співачка (La Cantatrice Chauve, 1950)
Привітання (Les Salutations, 1950)
Урок (La Leçon, 1951)
Стільці (Les Chaises, 1952)
Наставник (Le Maître, 1953)
Жертви обов’язку (Victimes du devoir, 1953)
Дівчина на виданні (La Jeune Fille à marier, 1953)
Амеде, або Як його позбутися (Amédée ou comment s’en débarrasser, 1954)
Джек, або Покора (Jacques ou la soumission, 1955)
Новий мешканець (Le Nouveau Locataire, 1955)
Картина (Le Tableau, 1955)
Імпровізація Альми (L’Impromptu de l’Alma, 1956)
Майбутнє у яйцях (L’avenir est dans les œufs, 1957)
Некорисливий вбивця (Tueur sans gages, 1958)
Сцена на чотирьох (Scène à quatre, 1959)
Носорог (Rhinocéros, 1959)
Вчитися ходити (Apprendre à marcher, 1960)
Божевілля на двох (Délire à deux, 1962)
Король помирає (Le Roi se meurt, 1962)
Повітряна подорож (Le Piéton de l’air, 1963)
Голод та спрага (La Soif et la faim, 1964)
Лакуна (La Lacune, 1966)
Гра у вбивство (Jeux de massacre, 1970)
Макбет (Macbett, 1972)
Людина з валізами (L’Homme aux valises, 1977)
Подорож серед мертвих (Voyage chez les morts, 1980)
Віконт (Le Vicomte, незавершена)

Есе та теоретичні праці

Ню (Nu, 1934)
Гюголіада (Hugoliade, 1935)
Трагедія мови (La Tragédie du langage, 1958)
Досвід театру (Expérience du théâtre, 1958)
Розмова про авангард (Discours sur l’avant-garde, 1959)
Нотатки та контрнотатки (Notes et contre-notes, 1962)
Уривки з журналу (Journal en miettes, 1967)
Відкриті (Découvertes, 1969)
Протиотрута (Antidotes, 1977)

Новели та оповідання

Ваза (La Vase, 1956)
Носороги (Les Rhinocéros, 1957)
Повітряна подорож (Le Piéton de l’air, 1961)
Фото полковника (La Photo du colonel, 1962)
Усамітнений (Le Solitaire, 1973)

Оперні адаптації та лібретто

Наставник (Le Maître, 1962)
Максімільєн Кольб (Maximilien Kolbe, 1988)

Поезія

Елегія дрібних істот (Elegii pentru fiinţe mici, 1931)

На bookworm!

Tagged , ,

Comments are closed.

What's this?

You are currently reading Ежен Іонеско at bio.

meta