Леонід Андреєв

January 27th, 2011 Comments Off on Леонід Андреєв

Леонід Ніколайович Андреєв (рос. Леонид Николаевич Андреев) – російський письменник і драматург.

Народився 9 (21) серпня 1871 року у м.Орел у заможній родині землеміра Ніколая Івановича Андреєва та доньки збанкрутілого польського шляхтича Анастасії Ніколаевни Андреєвої. З народженням сина Ніколай Іванович отримав посаду у банку. Мати письменника дуже любила своїх дітей (в сім’ї їх було шестеро) і присвятила їм своє життя, і, хоча походила з шляхти, була жінкою простою і малоосвіченою.

З дитинства Андреєв відчув смак до слова, багато читав, захоплювався у шкільні роки Шопенгауером та Гартманом.

Із 1882 року навчався в Орловській класичній гімназії. 1889 року помирає батько Андреєва. Для родини знову настають важкі часи. Андреєв, важко перенесши смерть батька, почав пити. Щоб підтримати родину, дає приватні уроки, виконує іншу роботу.

1891 року поступив на юридичний факультет Петербурзького університету, але зрада коханої жінки примушує його кинути навчання. 1893 року він поновлюється, але вже у Московському університеті. Згодом у Москву до сина переїхали і мати Андреєва з дітьми. Успішно склав державний екзамен, зайнявся юридичною практикою, якою займався до 1902 року.

1894 року через любовної невдачі Андреєв намагається покінчити з собою. Наслідком невдалого пострілу став порок серця, який врешті-решт і стане причиною смерті письменника.

З 1902 року Андреєв починає журналістську діяльність судовим репортером у газетах «Московский вестник» та «Курьер». Свої фельєтони він підписує псевдонимом «James Lynch». На сторінках «Курьера» відбувся й дебют Андреєва-прозаїка – 1898 року там було опублікувано оповідання «Баргамот і Гараська».

Справжня слава прийшла до Андреєву після виходу у журналі «Жизнь» 1901 року оповідання «Жили-были».

У цей час Андреєв знайомиться із Горьким. Між ними зав’язується міцна дружба, хоча своїми літературними й ідейними вчителями письменник вважав Фрідріха Ніцше та Льва Толстого. Навесні 1900 року Горький вводить Андреєва до гуртку московських письменників-демократів «Среда». Втім, до кінця своїм у цьому колі Андреєв себе не відчуває. «Кто я? Для благородно-рожденных декадентов – презренный реалист; для наследственных реалистов – подозрительный символист», напише він згодом. На думку деяких критиків, Андреєв першим з російських письменників, орієнтуючися на Достоєвського, пішов шляхом, яким пізніше вирушать такі екзистенціалісти як Камю і Сартр. І для них і для Андреєва головною і найжорсткішою правдою була самотність людини перед небом й іншими людьми – самотність, на яку приречений кожен з момента свого народження.

1902 року одружуєтья з Александрою Михайлівною Велігородською — внучатою племінницею Т. Г. Шевченка, що стала надійною помічницею в усіх справах письменника. У 1901 році у видавництві «Знання» виходить друком перший том «Розповідей» Андреєва, що перевидавався кілька разів та розійшовся тиражем більше 50 тис. екземплярів.

Перша п’єса Андреєва «К звездам» виходить у революційний 1905 рік. У ній відобразилася щира захопленість автора ідеями боротьби за свободу та сміливість людини.

У лютому 1905 року Андреєв здавав свою квартиру для нелегальних зборів ЦП РСДРП, через що був заарештований. Андреєв брав участь у демонстраціях, мітингах, з’їздах лівого руху. Проте сам письменник визнавав, що він не є справжнім революційним борцем, він як був поза будь-якими партіями, так і залишився. 1906 року письменник з родиною переїжджає до Німеччини, де народжується його другий син, Даніїл, майбутній письменник-містик, а згодом помирає дружина. Він намагається опанувати себе на острові Капрі, де живе у Горького. Після початку реакції в Росії Андреєв остаточно розчаровується в революції і поступово відходить від літературного оточення Горького.

Пик популярності Андреєва в Росії припадає на 1905-1906 роки.

У 1908 році Андреєв одружився на Анні Денисевич.

З 1909 року Андреєв активно співробітничає з модерністським літературним альманахом «Шиповник».

Вість про початок Першої світової війни сприйняв із запалом, сподіваннями на краще життя. «Победить Германию необходимо — это вопрос жизни и смерти не только для России — величайшего славянского государства, все возможности которого впереди, но и для европейских государств… Разгром Германии будет разгромом всеевропейской реакции и началом нового цикла европейских революций», пише він. Андреєв вважав, що світова війна — гарний стимул для розвитку літератури. Під час війни пише драму про військові події у Бельгії «Король, закон и свобода», втім основні теми його творчості в ці часи – висміювання мещанського побуту, життя «маленької людини».

У 1916 році Андреєв очолив літературно-художній та критичний відділи нової петроградської газети «Російська воля». Жовтневу революцію Андреєв не зрозумів і не прийняв. Після відділення Фінляндії опинився в еміграції. Останні твори письменника характерні песимізмом і нелюбов’ю до радянської влади.

12 вересня 1919 року Андреєв помер від крововиливу у мозок у фінському селищі Нейвола.

У 1930 році на Батьківщині вийшла остання збірка письменника. Таким самим швидким було і забуття у протилежному російському таборі – в еміграції. Загалом, в еміграції, за спогадами сина письменника, Вадима, не любили. «Если о нем и писали, то всегда иронически или высокомерно-презрительно. И обязательно поминали о том, что Андреев был горьким пьяницей.»

Друге «відкриття» Андреєва в СРСР сталося після 1956 року, коли вийшла збірка його оповідань.

Твори

П’єси

К звёздам, 1905
Савва, 1906
Жизнь Человека, 1906
Царь Голод, 1908
Дни нашей жизни, 1908
Анатэма, 1909
Gaudeamus, 1909
Океан, 1911
Екатерина Ивановна, 1912
Профессор Сторицын, 1912
Мысль, 1914
Король, закон, свобода, 1914
Тот, кто получает пощёчины, 1915
Самсон в оковах, 1915
Собачий вальс, 1915
Милые призраки, 1915

Романи і повісті

Жизнь Василия Фивейского, 1903
Губернатор, 1905
Иуда Искариот, 1907
Тьма, 1907
Мои записки, 1908
Сашка Жегулёв, 1910
Иго войны, 1916
Дневник Сатаны, 1919

На bookworm!

Tagged ,

Comments are closed.

What's this?

You are currently reading Леонід Андреєв at bio.

meta