Лу Сінь

December 14th, 2010 Comments Off on Лу Сінь

Лу Сінь (кит. 魯迅/鲁迅, справжнє ім’я Чжоу Шужень (кит. 周树人)) – китайський письменник, публіцист та літературознавець, засновник сучасної китайської літератури.
Народився 25 вересня 1881 року у місті Шаосін, провінція Чжецзян у старосвітській родині. Його дід за батьківською лінією, Чжоу Фуцин, займав посаду у Ханьліньській Академії – адміністративній установі, в якій працювала і надавала літературні і секретарські послуги для імператорського двору китайська еліта. Втім згодом діда письменника звинуватили у хабарництві і намаганні влаштувати сина до Академії, його арештували і присудили до страти (втім, пізніше помилували), але добробут родини зазнав значного занепаду. Вихованням й освітою Чжоу Шуженя займався старший слуга – А Чан.
З 1898 по 1899 роки Лу Сінь навчався у Цзяннаньскій військово-морській академії, пізніше його було переведено до Школи гірської справи та залізниць при Академії. Тут він познайомився з західною освітою і наукою, вивчав німецьку та англійську, багато читав наукової та художньої літератури.
1902 року Лу Сінь отримав державну стипендію і вирушив на навчання до Японії. Він поступив до Інститути Кобун – підготовчого закладу для китайських студентів в Японії. Лу Сінь вступає до революційної організації, яка ставить за мету повалення маньчжурскої династії, яка на той час правила в Китаї. Саме тут він написав свої перші есе про європейських мислителей і поетів (вибір імен був досить строкатий – від Байрона і Петефі, від Пушкіна і Лермонтова до Ніцше і Шопенгауера) та береться за переклади науково-фантастичних романів Жюля Верна. 1903 року він на короткий термін повертається додому, щоб вступити у заздалегідь запланований батьками шлюб.
Хронічний туберкульоз батька, через який він і помер, спонукали Лу Сіня зайнятися медициною. Китайську традиційну медицину він зневажав – вона не допомогла видужати його батькові, і Лу Сінь вирішує отримати західний науковий ступень з медицини. Тому 1904 року, повернувшися до Японії для продовження освіти, Лу Сінь поступає до Сендайської медичної академії, де стає першим іноземним студентом.

Втім, у березні 1906 року Лу Сінь раптово перериває навчання і залишає академію. Пізніше, у передмові до збірки оповідань «Клич» (呐喊) він розповість про причини такого вчинка. Якось після заняття один з японських викладачів почав показувати слайди зі стратою ніби то китайських шпигунів. На слайдах інші китайці спокійно розглядали, як страчують їх одноплемінників. Лу Сінь був шокований такою реакцію і вирішив, що лікувати хвороби душі набагато важливіше, ніж тілесні хвороби.

1906 року Лу Сінь переїжджає до Токіо, де потрапляє під вплив філолога Чжана Тайяня. У Токіо Лу Сінь мешкає протягом трьох років – займається перекладами, пише статті з історії науки, китайської та європейської літератур, проблем китайського суспільства.

Повернувшися до Китаю 1911 року Лу Сінь почав викладати у Чжецзянській середній школі (нині – знаменита Вища школа Ханчжоу), згодом – у Китайській західній школі у Шаосині. З встановленням республіки у Китаї, Лу Сінь погоджується на посаду в Міністерстві освіти, де складає «проекти поширення мистецтва», переїжджає разом з урядом до Пекину. Саме тоді він робить перші кроки в літературі. 1913 р. пише своє перше оповідання «Минувщина», 1918 року друкує (вперше використавши псевдоним Лу Сінь, взятий від дивочого прізвища матері) оповідання «Щоденник божевільного» – твір, написани під впливом Гоголя, містив критику застарілих і диких феодальних традицій. Коли в Китаї перемагає реакція, Лу Сінь занурюється у філологічні дослідження.

Інше знамените оповідання, «Справжня історія А-Кью», було видано кільками частинами протягом 1921-1922 року. Обидва оповідання увійдуть до збірки «Клич», опублікованої 1923 року.

В міністерстві він працюватиме до 1926 року. З 1920 року він також викладає у Пекинському університеті та Пекинському жіночому коледжі. З кінця двадцятих років Лу Сінь пише, в основному, публіцистику, редагує кілька лівих журналів – «Нова молодь» (新青年, Сінь ціннянь) та «Паростки» (萌芽, Мен я).

1930 року Лу Сінь виступає співзасновником «Ліги лівих письменників», яка об’єднала найактивніших і найвпливовіших письменників Китаю того часу.

Лу Сінь сам страждав на туберкульоз. 1936 року у нього починається бронхіальна астма, після кількох рецесій у серпні стан здоров’я письменника значно погіршується, і 19 жовтня 1936 року письменник помер у Шанхаї. В останні дні він встиг написати два есе – «Смерть» і «І це також життя».

Лу Сіня справедливо вважають першовідкривателем нової китайської літератури, якому вдалося поєднати традицію і сучасність. Його називають найвпливовішим з письменників, пов’язаних з Рухом Четвертого травня – антиімперіалістичним рухом у Китаї. Хоча в комуністичному Китаї його вважають класиком, сам Лу Сінь так і не вступив до лав Компартії, залишившися вірним своїм ліберальним поглядам.
Лу Сінь залишив значну спадщину перекладів китайською світової класики, зокрема багато російської літератури – Гоголя, Чехова, Гаршина, Садов’яну, Вазова, «Розгром» Фадеєва, оповідання Федіна, Андреєва, Шолохова. Перекладав він і нехудожні твори – Плеханова та Луначарського.

Твори

Збірки оповідань

Клич (呐喊, 1923)
Блуканняя (彷徨, 1925)
Дикі трави (野草, 1927)
Давні легенди у новому викладі (故事新编, 1935)

Нехудожні твори

Коротка історія китайської літератури (中国小说史略, 1925)
Ранкові квіти, зібрані звечора (朝花夕拾, 1932)

На bookworm!

Tagged ,

Comments are closed.

What's this?

You are currently reading Лу Сінь at bio.

meta