Осаму Дадзай

May 7th, 2012 § 1 comment

Осаму Дадзай (яп. 太宰治, справжнє ім’я – Сюдзі Цусіма (津島修治) – один з найвидатніших японських письменників ХХ століття.

Народився 19 червня 1909 року у містечку Канагі, префектура Аоморі, у заможній аристократичній родині. Після закінчення префектуральної середньої школи чотири роки жив у родичів у Канагі, 1927 року поступив на філологічне відділення ліцею у Хіросакі. 1930 року закінчує ліцей і переїжджає до Токіо, де поступає на факультет французької літератури університету Тейкоку.

1930 року у Дадзая починається роман з гейшею Беніко, що викликає неабиякий сімейний скандал. Як наслідок, Дадзай був вимушений виписатися з родинної книги. На цей час припадає і перша, невдала, спроба самогубства – таких спроб протягом життя письменника буде чимало.

1933 року у лютневому випуску токійської газети «То-окуніппо» виходить перше оповідання Дадзая «Потяг», який отримує першу премію на літературному конкурсі, що його проводила газета. Саме тоді вперше письменник і використав псевдоним Дадзай Осаму.

Хоча спочатку Дадзай жваво і з задоволенням взявся вчиться в університеті, дуже швидко він втрачає інтерес до навчання і практично перестає ходити на заняття. Дадзай мріє написати історію свого життя і померти. Для книжки він навіть вигадав назву – «На сході днів». Уже у березні того ж року у першому номері журналу «Тюлень» з’являється ще одне оповідання Дадзая — «Одяг з риб’ячої луски», і літературна спільнота заговорила про народження нового оригінального таланту. Згодом у тому ж журналі починається публікація першого роману письменника – «Спогади».

Вже у березні 1935 року Дадзай завершує працю над збіркою «На сході днів» і, бажаючи залишитася вірним собі, робить нову спробу покінчити життя самогубством, втім так само невдалою.

Повернувшися з Камакури, Дадзай потрапляє до лікарні з сильним приступом апендициту, після операції у нього починається перетоніт, він мучається сильним болем, і йому колять наркотики. З лікарні Дадзай виходить закінченним наркоманом.

Ще у лікарні він починає повість «Квіти блазенства», яка виходить у травневому номері журналу «Японський романтизм» за 1935 рік. У липні того ж року Дадзай переїжджає до містечка Фунабасі, префектура Тіба, де він перебуває майже півтора роки.

Хоча весь цей час Дадзай безперервно приймає наркотики, в його творчості настає один з найбільш плідних періодів. «Коли б я до нього не зайшов, – згадує його друг, Асамі Дзюн, – він завжди сидів над рукописом. Як правило, після уколу він переживав стрімкий зліт натхнення. Напевно, він і коловся, аби щось написати».

У жовтні 1936 року, за наполяганням іншого свого друга – Масудзі Ібусе – Дадзай лягає до психіатричної лікарні у спробі вилікувати наркоманію. І за місяць дійсно виліковується. Та натомість впадає у глибоку депресію. Після виходу з лікарні Дадзай починає оповідання «Human Lost», де вперше виникає тема «загубленої людини» – тема, до якої Дадзай повертатиметья ще не раз, зокрема, і в одному з останніх творів – «Сповідь “неповноцінної” людини».

Восени 1937 року Дадзай розлучається і оселяється у Токіо, де часто зустрічається з друзями, багато п’є і майже не пише. Лише 1938 року на зміну депресії приходить новий підйом. Для Дадзая починається другий, найбільш стабільний і плідний період у творчості, який триватиме до 1945 року.

1939 року Дадзай одружується вдруге – на Ісіхара Мітіко. Молодята нетривалий час живуть на батьківщині дружини – у Кафу, але невдовзі перебираються до передмістя Токіо, Мітаку.

У листопаді 1941 року Дадзая було призвано у діючу армію, але через хронічні процеси у легенях його майже відразу було комісовано. Хоча у воєнні роки багато письменників замовкли, Дадзай продовжував писати, вважаючи це своїм патріотичним обов’язком. Звістка про капітуляцію Японії стала для нього справжнім шоком.

Наприкінці 1946 року Дадзай повертається до Токіо, де на той час була вже поновлена діяльність більшості літературних журналів. У нього багато замовлень, але працює він мало. Лише за рік йому вдалося подалати апатію і повноцінно повернутися до творчості. 1947 року Дадзай пише один зі своїх найкращих оповідань «Дружина Вийона» (саме це оповідання дивом було надруковано у СРСР, в якому ім’я Дадзая через його мілітарістські погляди і критику комунізму було під забороною) і повість «Закатне сонце» – повість спочатку виходить у журналі «Сінтьо» і майже відразу, завдяки надзвичайній популярності серед читачів, окремою книжкою. В японській культурі навіть закріпилося поняття «сяйодзоку» (закатне сонце), яким позначає старі арістократичні родини, що поступово втрачають будь-який вплив.

1948 року Дадзай закінчує повість «Сповідь “неповноцінної” людини» й оповідання «Вишні». Перші глави повісті з’явилися в червневому номері журналу «Тембо», але, не чекаючи завершення публікації, Дадзай пішов з життя. Дописавши «Сповідь…» і вклавши, за власними словами, в неї всю свою душу, Дадзай відчував себе виснаженним і спорожнілим. Він ще встигає написати оповідання «Гуд бай», після чого разом з другом, Ямадзакі Томіе, 13 червня 1948 року кидається в один з токійських водозбірників. Тіла обох було знайдено лише 19 червня. 18 липня прах письменнико було поховано біля храму Дзенріндзі, поруч з могилою Морі Огая, одного з найулюбленіших авторів Дадзая. Офіційний день смерті Дадзая Осаму, так зване «Поминання вишен» відзнається щороку, 19 червня.

Твори

Спогади (思い出 Omoide, 1933)
Квіти блазенства (道化の華 Dōke no Hana, 1935)
На сході днів (晩年 Bannen, 1936)
二十世紀旗手 Nijusseiki Kishu, 1937
Вісім видів гори Фудзі (富嶽百景 Fugaku Hyakkei, 1939)
Школярка (女生徒 Joseito, 1939)
Жіноча дуель (女の決闘 Onna no Kettō, 1940)
Терміновий виклик (駈込み訴え Kakekomi Uttae, 1940)
Біжи, Мелосе! (走れメロス Hashire Merosu, 1940)
Новий Гамлет (新ハムレット Shin-Hamuretto, 1941)
Право і посмішка (正義と微笑 Seigi to Bisho, 1942)
Міністр правого Санетомо (右大臣実朝 Udaijin Sanetomo, 1943)
Цугару (津軽 Tsugaru, 1944)
Скриня Пандори (パンドラの匣 Pandora no Hako, 1945)
Сільські оповідки на новий лад (新釈諸国噺 Shinshaku Shokoku Banashi, 1945)
Сумне прощання (惜別 Sekibetsu, 1945)
Казки (お伽草紙 Otogizōshi, 1945)
Фейєрверк взимку (冬の花火 Fuyu no Hanabi, 1946)
Дружина Війона (ヴィヨンの妻 Viyon No Tsuma, 1947)
Закатне сонце (斜陽 Shayō, 1947)
Ось що я чув (如是我聞 Nyozegamon, 1948)
Вишня (桜桃 Ōtō, 1948)
Сповідь “неповноцінної людини” (人間失格 Ningen Shikkaku, 1948)
Гудбай (グッド・バイ Guddo-bai, 1948)

На bookworm!

Tagged ,

§ One Response to Осаму Дадзай

What's this?

You are currently reading Осаму Дадзай at bio.

meta