Владімір Георгійович Сорокін (рос. Владимир Георгиевич Сорокин) — російський письменник, сценарист, драматург, представник московської концептуальної школи. Один з найпопулярніших сучасних російських письменників.
Народився 7 серпня 1955 у селищі Биково Московської обл. Після закінчення Московського інституту нафтової і газової промисловості імені Губкіна працював у журналі «Смена». Звідки був звільнений за небажання вступати в комсомол. Заробляв на життя оформленням книжок, в його доробку — близько 50 видань. Перший літературний досвід письменник отримав на початку 70-х років. 1972 року відбувся його дебют як поета у багатотиражній газеті «За кадры нефтяников». Через специфіку творчого почерку твори Сорокіна в СРСР не друкували. В 1985 році в паризькому журналі «А-Я» було надруковано збірку з шести оповідань Володимира Сорокіна. Того ж року, також у Франції, у видавництві «Синтаксис» вийшов роман «Очередь».
Перша публикація в СРСР стає можливою лише з початком перебудови – 1989 року ризький журнал “Родник” друкує підбірку оповідань Сорокіна. Протягом наступних кількох років оповідання виходять у журналах та альманахах “Третья модернизация”, “Митин журнал”, “Искусство кино”, “Конец века”, “Вестник новой литературы”.
У березні 1992 року у журналі «Искусство кино» виходить роман “Очередь”, того ж року роман друкує видавництво “Русслит” (Москва).
Твори Сорокіна неодноразово ставали причинами скандалів. Зокрема, молодіжний рух «Идущие вместе» організував низьку акцій, спрямованих на заборону видань Володимира Сорокіна, розрив контракту з Большим Театром і притягнення письменника до кримінальної відповідальності за розповсюдження порнографії. Активістами Руху було влаштовано декілька яскравих акцій, наймасовіша пройшла біля стін Большого театру в 2002 році. Вона зібрала близько 500 чоловік, здебільшого пенсіонерів і молодь. Відбувся суд, порнографії в творах письменника не знайшли, а самі акції лише привернула додаткову увагу глядачів до вистави, яка з моменту початку протестних заходів йшла з постійним аншлагом. Наразі перекладів Сорокіна українською немає.
У вересні 2001 року Владімір Сорокін отримав російського “Народного Букера”, того ж року — премію Андрія Бєлого “За особые заслуги перед российской литературой”.
Живе під Москвою. Одружений, має двох доньок.
Твори
Романи, повісті
Тетерев, 1969
Яблоки, 1969
Окружение, 1980
Норма, 1979-1983
Тридцатая любовь Марины, 1982—1984
Очередь, 1985
Роман, 1985—1989
Сердца четырех, 1991
Месяц в Дахау, 1994
Голубое сало, 1999
Эрос Москвы, 2000
Лазурната мас, 2000
Снеговик, 2001
Хиросима, 2002
Трилогія:
Путь Бро, 2004
Лед, 2002
23000, 2005
Вид на завтра. Рев Годзиллы и крик Пикачу, 2004
Кухня, 2005
Сердечная просьба, 2005
Мишень, 2005
Черная лошадь с белым глазом, 2005
Волны, 2005
День опричника, 2006
Сахарный Кремль, 2008
Метель, 2010
Збірки оповідань
Первый субботник, 1979—1984
Пир, 2000
Моноклон, 2010
П’єси
Землянка, 1985
Русская бабушка, 1988
Доверие, 1989
Дисморфомания, 1990
Hochzeitreise, 1994-1995
Щи, 1995—1996
Пельмени, 1984—1997
Dostoevsky-Trip, 1997
С Новым Годом, 1998
Капитал, 2007.
Занос, 2009
Кіносценарії та лібретто
Безумный Фриц
Москва
Копейка
4
Вещь
Cashfire
Лібретто до опери “Дети Розенталя”